! Сьогодні

     
Стаття

Василь ЛАЗОРИШИНЕЦЬ: «Хто прагне, той здобуває»

Інтерв‘ю газеті «Ваше здоров‘я» начальника лікувально-організаційного управління НАМН України
Чи готові лікарські асоціації стати реальною владою в системі охорони здоров’я, а з нею і взяти на себе тягар відповідальності за якість надання медичної допомоги – про це наша розмова з начальником лікувально-організаційного управління Національної академії медичних наук України, членом-кореспондентом НАМНУ, доктором медичних наук, професором, лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки Василем ЛАЗОРИШИНЦЕМ.
 
– Чи збігаються бажання запровадити реальне лікарське самоврядування в Україні з реальними можливостями?
– Можна лише вітати прагнення керівництва МОЗ України передати певні функції лікарським асоціаціям. Проте, доки не буде остаточно впорядковано нормативно-правову базу, необхідну для втілення цієї ідеї, ми можемо говорити лише про реальні перспективи. Наприклад, про можливість атестації лікарів через асоціації. Адже, приміром, у США асоціації йшли до свого нинішнього статусу впродовж 100 років! Наші ж асоціації «виношують» ідею самоврядування лише 20 років. І законодавче поле до цього не готове. Однак хто прагне – той здобуває. Думаю, через 3–5 років ми отримаємо відповідні зміни до Основ законодавства України в охороні здоров’я, де буде відображено роль і місце лікарських асоціацій. Але на це піде щонайменше 3–5 років.
 
– І як будемо рухатися до світлого майбутнього?
– Поетапно. Приміром, у НАМНУ існує своя атестаційна комісія, яка працює із залученням практично всіх профільних фахівців (кожен директор інституту є президентом асоціації з певного напрямку). Доцільно (на першому етапі) створити центральну атестаційну комісію із залученням асоціацій, щоб привести всю нормативну базу у відповідність до сучасних вимог. Необхідно затвердити перелік лікарських асоціацій, розробити наказ МОЗ щодо їх функцій та повноважень (адже в подальшому вони повинні будуть не лише взяти на себе проведення атестації, а й вагомо впливати на якість підготовки кадрів, напрацювання стандартів лікування, протоколів тощо). Приміром, у країнах ЄС лікарські асоціації визначають потребу галузі у «своїх» спеціалістах і навіть потребу у ліжках свого профілю – ці обґрунтування вони спрямовують до МОЗ.
 
– Який їх реальний вплив в управлінні системою охорони здоров’я?
– Якраз в управлінні він незначний, а от у сфері підготовки фахівців, стандартизації надання медичної допомоги і контролю якості медичних послуг вплив асоціацій надзвичайно вагомий .
 
– Чим нині займаються наші медичні асоціації, не маючи таких повноважень?
– Вони проводять пленуми, конференції, видають журнали, займаються громадською діяльністю. Тому, безперечно, асоціації прагнуть більшого впливу – з одного боку. З іншого – всі усвідомлюють і дещо з побоюванням сприймають колосальну відповідальність, яка настане з отриманням більших повноважень.
 
– Яка модель лікарського самоврядування прийнятна для України?
– В усьому світі вони приблизно однакові, адже, зрештою, національні асоціації різних країн об’єднуються у міжнародні, і правила спілкування та співпраці повинні бути зрозумілі всім. Тож Україні варто приєднатися до такої співдружності, взяти за взірець європейську модель і апробувати її у вітчизняних умовах – правових, соціальних та економічних.
 
– Скептики, акцентуючи увагу саме на вітчизняних реаліях, запевняють, що наші лікарські асоціації, якщо надати їм реальної влади, перетворяться на самоправну замкнуту касту. Такий ризик існує?
– Але ж і контроль існує, і не лише всередині кожної асоціації, що дисциплінує її, а й зовнішній – з боку МОЗ. Доцільність пропозицій щодо кількості ліжок, фахівців тощо МОЗ перевіряє і тільки після цього затверджує – так відбувається в усьому світі. Не стоїть МОЗ і осторонь процесу атестації лікарів. Зрештою, діяльність будь-якої організації підконтрольна правовим структурам – лише так можна уникнути зловживань.
 
– Під час засідання Президії НАМНУ було оголошено про створення робочої групи. Із чого вона розпочне свою роботу?
– Спочатку потрібно вивчити суть питання – визначитися, у якому стані знаходяться наші асоціації. Адже лише у Мін’юсті їх зареєстровано понад 200 – багато з них не працюють активно. Часто трапляється, що вони дублюють одна одну – існує по 3–4 асоціації одного профілю – такого не побачиш у жодній країні світу. Тож варто визначитися з головними гравцями, а потім перейти до встановлення правил гри: яку мету переслідуємо, що для цього потрібно і що вже зараз можна зробити конкретно. І одночасно працювати над змінами в законодавстві. До того ж варто поспостерігати впродовж кількох років за діяльністю найактивніших асоціацій – цей досвід підкаже, як рухатися далі.
 
– Як реагують пересічні лікарі на ці клопоти? Їм байдуже, у кого отримувати ліцензію – у чиновника чи в асоціації?
– Головне, щоб ця процедура була доступною, прозорою і справедливою. Питання в іншому: де більше шансів дотримання таких гарантій – у кабінеті чиновника чи у демократичному колі лікарського самоврядування? Відповідь, гадаю, зрозуміла.
 
– У зв’язку з підвищенням ролі медичних асоціацій буде відмінено інститут головних спеціалістів?
– Таких номенклатур не існує ніде у світі, окрім країн пострадянського простору. Президент профільної асоціації і є головною особою, яка відповідає за той чи інший напрямок – із ним узгоджують всі питання. Поки що на теренах СНД розвиток лікарського самоврядування йде мляво. Профільні міністерства – головні диригенти, асоціації десь більш впливові, десь – менш, але їхня роль не така значна, як у країнах з розвиненою демократією. Тож попереду у нас – багато роботи і можливості реалізувати найкращі ідеї. Тільки б лікарська громада не була пасивною в цьому питанні.

 

Розмістив: від 22.02.2013