! Сьогодні

     
Стаття

Дев'ять днів і все життя

Автор: Ісак Трахтенберг, академік НАМН України, член-кореспондент НАН України
Дев'ять днів як пішов з життя академік Юрій Кундієв. 

З ним у мене пов'язано шістдесят п'ять років душевної дружби, насиченої спільними повсякденними справами, радощами і прикрощами. Мимоволі згадую розмови з ним про інститут, спільні наукові проблеми, друзів і близьких, яких уже немає, про надії, звершення...

Згадую сьогодні недавню нашу бесіду про швидкоплинність земного буття. Про п'єсу ірландського письменника і драматурга лауреата Нобелівської премії Семюела Беккета. Це найкоротша у світі п'єса — триває всього тридцять п'ять секунд. І зветься вона — "Подих". Мовляв, таке людське життя: спалах, скрик і — мовчання. П'єса потрапила до Книги рекордів Гіннесса. 

Юрій Ілліч сказав тоді: "Як хочеться проти такої несправедливості повстати!" Але безуспішно. Недарма ж сам Беккет журиться з приводу людського безсилля і небажання самої людини прийняти несправедливість світобудови. Але ми дійшли тоді висновку, що в другій половині життя, як закликала Марина Цвєтаєва, "важен не успех, а успеть".

Згадали й про те, як багато встигли зробити у своїй другій половині життя наші спільні друзі, яким Україна зобов'язана високим визнанням української медичної науки в минулому столітті: Микола Амосов, Платон Костюк, Володимир Фролькіс. А ще пожурилися через тяжкі часи на зламі двох століть, коли пішли з життя Євген Гончарук, Микита Маньковський, Олександр Шалімов, Геннадій Книшов, Олексій Мойвенко, Леонід Розенфельд, Євген Скляренко, Катерина Чернушенко, Георгій Дзяк — наші колеги, у тому числі по Академії медичних наук, яка переживає нині не найкращі часи. Про нинішні часи, коли влада, на жаль, не підтримує науки, і коли не тільки медична наука, а й повсякденна практика медицини зазнають нездоланних труднощів і скрути, — говорили ми з особливим болем.

Юрій Кундієв неодноразово у пресі і з високих трибун виступав принципово, різко, з почуттям громадянського обов'язку й уболівання за долю науки, колег-учених, колег — лікарів-практиків. На ці теми він виступав і на сторінках його улюбленої газети DT.UA, обстоюючи інтереси практичної медицини, ділився багаторічним досвідом запобігання так званим недугам цивілізації — виробничим та екологічно зумовленим захворюванням. У цьому Юрій Ілліч посилався на великого земляка Миколу Пирогова, який проголосив, що майбутнє належить медицині запобіжній. На чудового однодумця вже нашої епохи — Миколу Амосова, який стверджував, що ніхто ефективною профілактикою не займається, і наше рідне Міністерство охорони здоров'я — не міністерство здоров'я, а міністерство хвороб. Говорячи про соціальну значимість науки, Юрій Ілліч неодноразово нагадував тим, хто так невдало нею командує, що ще мудрі попередники поділилися з нами державною ак.іомою: "Життя без наук — смерть".

Він очолював українську наукову школу гігієністів, яка займається проблемами медицини праці та промислової токсикології. Добре відомий своєю активною діяльністю в галузі практичної охорони здоров'я, організації санітарно-епідеміологічної служби в країні. Був ініціатором співробітництва медиків України з міжнародними організаціями — Програмою ООН з навколишнього середовища, Всесвітньою організацією охорони здоров'я та Міжнародною організацією праці. Дуже великою є його роль у становленні й діяльності Національної академії медичних наук України, де був віце-президентом. Інститут медицини праці НАМН України він очолював 53 роки, був ініціатором низки новацій, реалізація яких дістала визнання не тільки в нас у країні, а й за кордоном. гігієна праці, професійна патологія, медична екологія в сільському господарстві, профілактична (гігієнічна) токсикологія, соціально-медичні аспекти демографії, сучасні біоетичні проблеми — у розробці цих та інших найважливіших наукових напрямів виявилася його принципова позиція як ученого. Кредо Юрія Кундієва — хворобі легше запобігти, ніж лікувати. 

Про себе Юрій Ілліч розповідав скупо. Народився в селі Трояни Кіровоградської області. 1951 року закінчив санітарно-гігієнічний факультет Київського медичного інституту. Потім — аспірантура за спеціальністю "фізіологія праці". Захистивши кандидатську, долучився до вирішення проблем токсикології та гігієни використання пестицидів. Очолив лабораторію засобів індивідуального захисту. 1963 року став заступником директора Інституту з наукової роботи, а за рік — очолив наш інститут. І пропрацював у ньому до трагічного січневого дня 2017-го...

Та одного разу, даючи інтерв'ю журналу "Лікування та діагностика", Юрій Ілліч розповів: "Ви запитуєте про моє дитинство. Відповідь могла б бути короткою: у дитинстві в мене не було дитинства. Мій батько, Кундієв Ілля Гнатович, — жертва репресій тридцятих років. Його заарештували 1936 року. Тільки завдяки щасливому збігу обставин сім'ю не вислали, але на долю моєї мами Олександри Олександрівни (їй на той час було 32 роки) випали величезні труднощі — троє дітей і жодних засобів для існування. Щоб нас прогодувати, вона працювала пралею, швачкою, різноробом (на інші посади не брали), вона жила однією мрією — дати дітям освіту, вивести їх у люди. Я на все життя запам'ятав материнські сльози від безвиході. Але це було ночами і дуже рідко. Зазвичай же вона була в постійній готовності захистити дітей, зберегти залишки сім'ї..." І далі він розповів про тих чесних і порядних людей, які всупереч жорстоким тогочасним реаліям допомогли йому — синові "ворога народу".

"...Після закінчення інституту я був рекомендований на наукову роботу, потім отримав пропозицію вступити до аспірантури при Інституті гігієни праці та профзахворювань. Мене дуже довго не затверджували. Причина — моя біографія. Директор інституту сказав, що вирішити питання може тільки міністр охорони здоров'я (міністром на той час був Лев Медвідь). Незабаром в інститут надійшов наказ: мене було зараховано до аспірантури. А 1952 року Медвідь став директором інституту. Це круто змінило і справи в інституті, і моє життя".

Серед мемуарної спадщини Юрія Кундієва слід виділити його книжку "медицина праці — п'ятдесятирічний досвід". Здавалася б, академічна назва відображає відповідну суху тональність оповіді. Та це не так. Книжка Юрія Ілліча, яка знайшла свого широкого читача, виявилася багато в чому сповідальною та емоційною. У ній розповідається про професійну діяльність автора, про його становлення, перипетії, наукові устремління й діяння... Тепло розповідається про вірного друга — дружину Світлану. 

Готуючи цю книжку до друку, Юрій Кундієв знайшов неординарне рішення — помістив у неї 50 своїх публікацій різних років і дав коментар про тогочасні події, суспільну атмосферу, конкретних людей та їхні справи. А ще навів хроніку тих років з офіційних джерел. До минулого можна ставитися по-різному. Абсолютно справедливо, вважав автор, підходити до минулого із сучасними мірками. Адже докорінно змінилося суспільство, відбулася переоцінка цінностей, з'явилися нові пріоритети... "Але неприпустимо огульно паплюжити минуле, звідки ми всі вийшли, у сто разів важливіше знайти в ньому те цінне, що варто запозичити для сьогодення й майбутнього. Адже на цьому ґрунтується наступність часів і поколінь. Я вирішив: нехай роки, що минули, самі говорять за себе", — робить висновок Юрій Ілліч.

Читача зацікавили різні аспекти експериментальних, епідеміологічних і клінічних досліджень у галузі фізіології праці, профілактичної токсикології, професійної патології, гігієни сільськогосподарської праці. Ці розділи в книжці розглянуто не тільки у світлі конкретних результатів, отриманих нашими вченими та їхніми колегами за кордоном, — вони цікаво й яскраво викладені. Останнє стосується, зокрема, й розділу, який присвячено проблемам сучасної біоетики. Досвід становлення біоетики в Україні (1998 року Президія НАНУ за рекомендацією ЮНЕСКО заснувала Комітет з біоетики на чолі з академіком Ю.Кундієвим) викладено в книжці досить докладно. Читач мав можливість ознайомитися з тим, як розгорталася робота цього комітету, як тривала підготовка проекту закону України про біоетику та біоетичну експертизу (який, на жаль, Верховна Рада не розглянула і досі), як популяризувалися принципи біоетики, рівень якої в усіх передових державах розцінюється як мірило цивілізованості. Автор аргументував положення про те, що біоетику не слід розглядати у відриві від деонтології та лікарської етики, навпаки, необхідно розкривати органічний зв'язок між ними. 

Коли нашому інституту виповнилося 85 років (три роки тому), Юрій Ілліч випустив книжку "Інститут крізь призму епох". У цій чудовій праці мій друг з увагою і любов'ю розповів про співробітників і колег, про будні і звершення кожного відділу.

"Усе залишається людям" — так називався художній фільм, присвячений життю та науковій діяльності вченого Дронова — у сімдесяті роки минулого століття ми дивилися цю картину по кілька разів. Усе залишається людям... Такий підсумок життя і діяльності академіка Юрія Кундієва. Це він і керований ним інститут розробили багато наукових рекомендацій, пов'язаних з гігієнічними проблемами ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Учений опублікував понад 500 наукових праць, серед яких 29 монографій, посібників і підручників. Створений ним разом з академіком Л.Медведем посібник "гігієна праці в сільськогосподарському виробництві" 1982 року відзначено премією імені Ф.Ерісмана. За створення підручника "Загальна гігієна" і цикл робіт "Важкі метали як небезпечні для людини забруднювачі навколишнього середовища України" Ю.Кундієву присуджено Державну премію в галузі науки і техніки України. Як чудово, що кінорежисер Олександр Муратов і професор Ігор Тарабан устигли зняти документальний фільм про Юрія Кундієва...

Ніколи ще не писав статтю з таким душевним хвилюванням і надламом. Не стало мого друга Юрія Кундієва. Дуже гірко. Він насамперед думав про благо України, був великим ученим і громадським діячем. І водночас по-юнацьки легкою, енергійною та життєлюбною людиною. Що тепер залишається — це берегти пам'ять про нього і все те, чим він устиг поділитися з нами за своє довге і нескінченно коротке життя.


"Дзеркало тижня. Україна", №3
Ісак Трахтенберг
27.01.2017 р.


Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/personalities/dev-yat-dniv-i-vse-zhittya-_.html

 

Розмістив: прес-служба від 02.02.2017